Середа, 26 липня, 2017

Життєвий і творчий шлях Олексія Соломченка. частина 2

Талант Олексія Соломченка як  мистецтвознавця по-справжньому розкривався на сторінках популярно-освітніх та дослідницьких часописів: «Дзвін», «Народна творчість та етнографія», «Україна», «Образотворче мистецтво», «Наука і суспільство», а також в зарубіжних — «Життя і слово», «Ми і світ» (Торонто, Канада), де друкувалися відомі праці.
Соломченко (в центрі) з працівниками училища.Маючи природне естетичне чуття і великий мистецтвознавчий досвід, він добре вирізняв мистецькі речі серед чисельних фальсифікацій, постійно застерігав від несмаку і космополітизму, Що час від часу рекламували «випадкові люди», далекі від мис-тецтва. З приводу шкідливості псевдомистецтва проводив роз’яснювальну роботу через пресу, на студентських зустрічах чи лекціях, художніх радах Національної спілки художників України. Особливо його турбувала доля подальшого розвитку народного мистецтва, коли у 70-х роках минулого століття на Гуцульщині запанувала «сувенірна лихоманка». Про це Олексій Соломченко відкрито виступав на сторінках «Прикарпатської правди», а також в місцевій пресі «Радянська Гуцульщина». У статті «Про художні сувеніри: несмак і потворство» (27.07.1963 р.) автор писав, що немало такої псевдохудожньої продукції виготовлялося під боком у обласного відділення Спілки художників УРСР та майстерень художнього фонду УРСР в Косові, які покликані вести рішучу боротьбу з сурогатами в народному та декоративному мистецтві. О. Соломченко застерігав, що широке розгортання сувенірної промисловості може виступити процесом, протилежним до традиційної народної творчості. Тиражування художніми промислами за еталоном-зразком, високі валові показники можуть призвести до занепаду традиційних шкіл народного мистецтва. Водночас, з особливою майстерністю і хистом вченого, намагався якнайширше всебічно донести до людей справжні скарби народної культури, пояснити значення збереження національно-художніх ознак, пробудити та привернути увагу громадськості до неповторних, яскравих народних талантів — кращих представників історії художнього процесу Гуцульщи-ни. Найповніше про це висвітлено в ряді інших цінних публікацій у 1991-1997-х роках. Це, насамперед, в науковій праці про Марка Мегединюка (Мистецький дивосвіт Марка Мегединюка / Писанка. — 1997), де дослідник широко і всесторонньо розкриває життєвий та творчий шлях майстра, торкається невідомих сторінок' з його біографії. Олексій Соломченко вперше подає фахову мистецтвознавчу характеристику його творам, простежує манеру і мистецький стиль геніального митця, який визначив цілий напрям, нову школу в історичному розвитку народного мистецтва Гуцульщини.
Багатогранність художньо-творчого педагогічного і музеєзнавчого характеру праці дослідника справді гідна подиву. Вагомим внеском косівського мистецтвознавця є і титанічна робота із складання словника-довідника про митців гуцульського краю, який нараховує нині понад тисячу імен. Працюючи над його укладанням, Олексій Соломченко дивовижно визбирува по крихтах ці імена звідусіль — від майже нерозбірливих підписів на виробах, іконах, деталях архітектури — до відомих авторських і письмових джерел. Таким чином, автор один із перших започаткував чудову панораму-персоналію гуцульського мистецтва. Ряд його статей-довідок були опубліковані в кількох випусках журналу «Жовтень» у 1971 році, а також подані до видавництва для української енциклопедії.
Винятково важливим творчим здобутком Олексій Григорович вважав нову багатоілюстровану книгу-альбом «Українські писанки Карпат», макет якого у свій час був відісланий йому та запропонований видавництвом на затвердження. На превеликий жаль, автору так і не вдалося побачити свій вимріяний довгожданний величезний духовний скарб народу вбраний і опрацьований ним упродовж 40 років. Поки альбом готувався до виходу у світ видавництвом «Карпати», а це затягнулося на досить тривалий час через фінансові труднощі і спонсорські обіцянки, дослідника не стало саме в рік виходу унікальної праці у 2002 році.
Як справжній вчений і дослідник, автор ніколи не залишав тему української писанки, а навпаки — інтенсивно працював, удосконалював її навіть у найскладніші часи тоталітарного режиму, коли надіявся і вірив у повернення торжества істини, любові і краси писанкової народної мудрості, у те, що zee ж таки вона проб’ється крізь примасковані заборони періоду атеїстичної пропаганди. У книзі подано сімнадцять розділів, з яких читач ознайомиться з історією виникнення крашанки, писанки, з обрядами, звичаями та символікою, пов’язаною з яйцем, писанками, дізнається про легенди, повір’я, що здавна існували у багатьох народів світу. Автор дає ґрунтовну характеристику художньо-стильових ознак писанкового розпису традиційних осередків та етнографічних регіонів — Іуцульщини, Буковини, Покуття, Бойківщини, Лемківщини, Закарпаття. Окремий розділ монографії присвячений писанкарству українців Східної Словаччини (Пряшівщини). Історико-документальною частиною праці є також поіменний словник майстрів писанкового розпису згадуваних регіонів, в якому представлено 530 прізвищ народних майстрів. Важливою частиною цієї надзвичайної праці є понад 900 кольорових та чорно-білих ілюстрацій писанок. Особливе значення цей матеріал матиме сьогодні для навчальних закладів, наукових інститутів, цінителів народної творчості, широкого кола громадськості, бо в ньому закладено велику школу пошуку, живе дослідження, а не схоластику.

Косівщина - Гордість Косівщини