Понеділок, 29 травня, 2017

Життєвий і творчий шлях Олексія Соломченка. частина 1

О. СоломченкоОлексій Соломченко — відомий дослідник, мистецтвознавець й педагог, лауреат премії ім. Ю. Шкрібляка, заслужений працівник культури України, член Національної спілки художників України та Спілки народних майстрів, творчий спадок якого сьогодні став не лише особливою сторінкою в історії дослідження народного мистецтва Гуцульщини другої половини XX століття, але й зайняв гідне місце в загальнонаціональній та світовій культурі. Мудрий наставник, який своєю благородною педагогічною працею постійно ділився скарбами своїх наукових досягнень, по-батьківськи допомагав оволодівати високими фаховими знаннями на ниві мистецтвознавства. Його заслуги в справі підготовки й виховання нової генерації митців у галузі декоративно-прикладного мистецтва справді були дуже вагомими. Більше 50 колишніх його учнів стали членами Національної спілки художників України, багатьом присвоєно звання лауреатів літературних і мистецьких премій. Серед них: Іван Мисюк — лауреат обласної літературно-мистецької премії ім. М. Ірчана, Михайло Озерний та Володимир Шевчук, які були удостоєні Шевченківської премії України, відмінники освіти Іван Грушков, Сава Мельник та інші.
Життєвий і творчий шлях патріарха гуцульського мистецтвознавства перекликається зі складною долею українського трудового люду 30-40 років XX століття. Народився у багатодітній селянській родині коваля Григорія Соломченка у с. Казимирівка (нині Горохове) Кагарлицького району Київської області.
Одеса. 1937-1938 рр.У 1936 році, після закінчення на «відмінно» неповної середньої школи, здібний до образотворчого мистецтва, О. Г. Соломченко став студентом Одеського державного художнього училища. Художню осщту здобував наполегливим навчанням і важкими заробітками. Иогр викладачами за фахом були відомі українські художники: Е. И. Буковецький — професор живопису, учень Іллі Рєпіна, М. І. Жук — художник-кераміст, графік і поет, приятель М. Коцюбинського, І. Франка, Л. Українки, Г. Хоткевича. До речі, Олексій Григорович добре володів технікою рисунку і, будучи вже на педагогічній ниві, не полишав працювати олівцем. Виконані ним ще у 50-60-х роках минулого століття портрети відомих майстрів Гуцульщини демонструють високу фахову майстерність. Невідомі широкому загалу, в сімейному архіві зберігаються унікальні портрети відомих майстрів — Семена Корпанюка з Яворова (1951 року), а також Івана Савченка з Косова, виконані з натури. Особливо цікавий образ Семена Корпанюка, зі своїм яскраво виразним внутрішнім станом, документально і досить майстерно автор передав характерні портретні риси майстра. Досконале володіння рисунком завжди допомагало досліднику при вивченні та дослідженні етномистецьких творів, коли потрібно було достовірно передати архітектоніку мистецьких творів, особливість орнаментальної мови чи домогтися збереження і детальної фіксації найхарактерніших прадавніх символічних знаків.
Після Другої світової війни, в якій в одному з боїв під Брестом отримав тяжке поранення і контузію, молодий художник спершу працював завідувачем відділу державного забезпечення і побутового улаштування родин військовослужбовців Кагарлицького райвиконкому Київської області (1943-1945 pp.), а далі був направлений на роботу за фахом у м. Косів. Тут впродовж 1945-1962 років (сімнадцять років) був директором Косівського училища прикладного мистецтва.
На початку своєї педагогічної діяльності, усвідомлюючи складність політичної ситуації, очевидну шкідливість і загрозу тодішньої адміністративно-тоталітарної системи в духовному розвитку нації, він, як міг, залучав до педагогічної діяльності тих талановитих та професійно творчих особистостей, для яких важливими першоджерелами були самобутні традиції народної культури. У 1947 році на запрошення О. Соломченка в училищі вже працювали Володимир Гуз (викладач художньої різьби по дереву), Ганна Герасимович (відома майстриня з художнього вишивання, етнограф), професор Євген Сагайдачний (викладав скульптуру, рисунок та історію мистецтва), які не лише готували висококваліфікованих спеціалістів, але й з любов’ю виховували молоде покоління майбутніх митців на засадах національних та загальнолюдських цінностей. Особисто, Олексій Григорович старався вберігати від руйнування пам’ятки сакральної культури, всіляко підтримував і розвивав народне мистецтво, освіту, рідну мову. Нелегко було і тоді, коли вже відомому і визнаному мистецтвознавцю потрібно було повсякчас переконувати урядових пар-тійців у значущості тих чи інших історико-мистецьких творів минулого, неодноразово ставити питання про шанобливе ставлення до них, про збереження їх як феномену народної культури краю. До речі, саме завдяки йому було врятовано від знищення класичний взірець іконопису та різьблення по дереву початку минулого століття — іконостас Москалівської церкви святого Василія в м. Косові. Слід нагадати, що деякі різьблені роботи виконувалися М. Кадим’юком родом з с. Яворова, учнем Коломийської школи Дерев’яного промислу, іконостас виконували І. Гунько і А. Ортховський, який працював тут як маляр-декоратор, та інші.
Зі своїми першими публікаціями О. Соломченко виступає на початку 1950-х років. Вже тоді почало окреслюватись коло його головних наукових досліджень. Ґрунтовно вивчаючи етномистецькі засади народної культури Гуцульщини, він один із дослідників визначає окремі мистецькі школи, вбачаючи в них яскраві локальні художні особливості. До перших серйозних досліджень належить невеличка праця «Гуцульське народне мистецтво та його майстри», яка, на той час, за своїм змістом викладу, привернула увагу широкого кола шанувальників, художників та дослідників справжньою гордістю за народні таланти.
Наслідком велетенської наукової праці на користь культури стало монографічне дослідження «Народні таланти Прикарпаття». В ній було подано найважливіші біографічні дані про митців, відображено середовище традиційного народного побуту, в якому сформувалися творчі особистості різьбярів, гончарів, ткачів, мосяжників. Глибока обізнаність Олексія Григоровича із життям і творчістю видатних майстрів, безпосереднє спілкування з ними та можливість реально вивчати історико-етнографічні джерела їхньої духовності неодноразово засвідчували цілою низкою його фундаментальних статей на сторінках преси у 1970-1980-х роках. Це, зокрема, про Ю. Корпанюка, М. Тимківа, В. Стрипка, І. Савченка, Д. Шкріб,\яка, І. Грималюка, М. Грепиняка, М. Федірка, О. Грицей, роль яких в історії розвитку та збереження національних народних традицій Іуцульщини була особливо цінною.
О.Соломченко завжди працював виважено, непоквапливо, але наполегливо, невтомно і дуже багато. Бо належав до тих особистостей, яких ніколи не хвилювала кар’єра і які не тяжіли до якихось матеріальних вигод, а, навпаки: цілком свідомо віддавали свій талант служінню духовним ідеалам. За час піввікової науково-пошукової і педагогічної діяльності він опублікував понад 900 наукових праць, серед яких є ряд унікальних монографічних досліджень, брошур, статей, навчальних програм для Ко-сівського, Вижницького та Ужгородського училищ прикладного мистецтва. І всі вони розкривають важливі проблеми, пов’язані з історією культури Іуцульщини, відродженням та збереженням її духовних цінностей. Наприклад, в багатьох своїх публікаціях великий знавець неодноразово піднімав питання про відродження призабутих галузей народних художніх промислів, зокрема, таких як гуцульське кахлярство, яке високо цінувалося у мешканців карпатських районів Буковини і Закарпаття. Збереглися також його цікаві виступи з проблем відродження художньої обробки каменю на базі Косівського технікуму народних художніх промислів, доречно нагадати і про те, що у 50-70-х роках Олексій Соломченко домігся відкриття нових відділів — художньої кераміки, художньої обробки шкіри та художнього металу, а також за його пропозицією до учбових планів вперше був введений новий фаховий предмет «Народні художні промисли», програма якого була затверджена у 1979 році.

Косівщина - Гордість Косівщини