Субота, 19 серпня, 2017

Марія Підгірянка

ВИПРОБУВАНА ДОЛЕЮ

Ластівко мила,де хочеш літати
Чи тобі не шкода гніздечко лишати?
Шкода, милий хлопче, але що чинити?
Як зима настане, тяжко буде жити.

Марія Підгірянка

В сім'ї  лісничого Омеляна Ленерта, яка проживала в с.Білі Ослави, що на Гуцульщині 29 березня 1881 року народилася дівчинка, її назвали Марією. Зростала Марія на Косівщині, оповитій тайною легенд,запам'ятовувала мамині пісні та казки, коломийки та приказки, які чула від земляків.Незаможному батькові не під силу було дати вищу освіту усім своїм дітям.

 

Марійка закінчила двокласну школу у с.Уторопи, що на Косівщині, куди у 1888 року переїхали її батьки. Однак допитливу й розумну Марію аж ніяк не влаштовувала готована їй, як і чотирьом молодшим сестрам, доля домогосподарки. Дівчина часто гостювала у свого дідуся по матері, священника Миколи Волошина, який мешкав у с.Заріччя і був багатий великою бібліотекою класичної літератури. Дід навчив Марійку читати і писати не тільки українською, а й кількома іноземними мовами. Життєві дороги Марійки перехрещувалися в селах і містах Косівщини, Прикарпаття, Закарпаття, Львівщини й Австралії. Ці місця для неї стали також рідними, адже тут вона жила, виховувала своїх дітей, вчила місцеву дітвору, черпала наснагу до своєї творчості.

 

Доля відомої ук­раїнської по­етеси и учительки Ма­рії Підгірянки випробу­вана на міцність не тільки політичними катаклізмами першої по­ловини XX століття, а й природними умовами Карпат. Саме в Карпа­тах, на Гуцульщині, не тільки зродився само­бутній талант, але й гартувалося здоров'я майбутньої володарки дитячих душ.

В 1904 році на вчительському віче у Львові синьоока Марійка запала в душу молодому вчителеві Августину Домбровському. Доля цієї незламної галичанки почала кроїтися вже на перших роках подружнього жит­тя. Лише зазнала щастя, ставши під вінець, як незабаром, уже в селі Рибне над Черемошем,12 жовтня 1906 року народила сина Остапа. Тепер у Марії Омелянівни появилися нові заняття: господині дому, матері - тільки би радіти життю. Та доля посилає мо­лодому подружжю випробування. Марійка простудилася і надовго захворіла. Хіба могла тоді молода, вродлива жінка знати, що ще не все втрачено, що зі своїм улюбле­ним чоловіком будуть відзначати й золоте весілля, що діждуться ще двох синів і дочки. Всі четверо дітей виростуть здоровими й здобудуть вищу освіту, стануть справжніми патріотами своєї землі. Вони, як і їх батьки, в дарунок від Всевиш­нього дістануть довге життя.

Про один випадок на тернистій життєвій дорозі Марійки Підгірян­ки записав у своїх спогадах її чо­ловік. На 80-ій сторінці товстого зшитку читаємо: «В кінці цього року Марійка, їдучи на святкові каніку­ли до Утороп, простудилася й зах­воріла. Недуга продов­жувалася і в 1907 році. В січні-лютому приїздив часто лікар Скоморівський із Кут, але лікування не допомагало. Врешті в кінці лютого сказав мені, що в хворої відкритий туберкульоз. І не може їй нічим допомогти. Просив більше його не викликати, бо йому со­вісно брати гроші за ліку­вання, коли він не може допомогти.

Тоді я згадав, що мій товариш Дмитро Дмитерко лікував селян від туберкульозу і він мені прислав брошуру «Як лікувати туберку­льоз». У ній радив спати при відчи­неному вікні та робити сосново-запняні інгаляції. Спершу інгаляції я робив купленим інгалятором у аптеці. Якось під час інгалювання зайшла до нас жінка дяка Попенюка. Попенючка приглядалася якийсь час до інгалювання, а далі каже: «Лишіть цю роботу, а робіть так як ми робимо. Налийте у ванну дополовини води й киньте пригор­щу солі, затопіть у хлібній печі. Я принесу таке каміння, що у воді не розсипається й кину в піч. Як воно нагріється, аж стане червоним, вки­ну його у ванну, пані най нахиляєть­ся над ванною, а я закрию їх вере­тою і най дихають».

Далі Августин Домбровський описує цю процедуру, яку по півго­дини проводили що другий день, а у гарячу ванну ще додавали й соснові гілки. З кожним днем стан здоров'я покращувався. І вже у по­ловині липня 1907 року вони виї­хали з Марійкою на лікування в Буркут. На той час серед літників було чотири особи - обоє Домбровські і лікар Кобринський з дру­жиною. Напевно, з того часу Ма­рійка Підгірянка й повірила в на­родну медицину, яка поставила її на ноги. Відтоді стала більше нею цікавитися. Тому не випадково до неї за порадою приходили люди, яких спіткало нещастя, згадується у цих спогадах.


Велика родина Домбровських була довгожителями. Так, Марій­ка Підгірянка покинула білий світ у 82 роки, а її чоловік Августин - у 99 років. Син Остап, викладач французької мови в Львівському університеті імені І.Франка, канди­дат педагогічних наук, помер у 76 років; син Роман, перекладач з німецької, працівник газети «Шлях перемоги» у Мюнхені - на 91 році; дочка Дарія, вчителька українсь­кої мови й літератури шкіл Гали­чини - на 89 році; а Маркові, ав­торові «Підручника шофера», який нині живе у далекій Австралії, пішов 95-й рік. Справді, Домбровські прожили довге й гідне по­хвали життя.


Косівщина - Гордість Косівщини