Вівторок, 17 жовтня, 2017

Новий рік чотири рази на рік!

У будь-якого значного свята у нашій країні є своя родзинка. На травневі населення України ділиться на дві категорії: городяни виїжджають за місто на шашлики, сільські жителі і дачники відправляються на городи садити картоплю. У День Незалежності та ж картина: одні знову смажать м'ясо, інші викопують посаджену навесні «бульбу». А Новий рік відрізняється від усіх інших свят тим, що і селяни і жителі міста зустрічають його однаково: великим застіллям і традиційною пиятикою. Звичайно, є оригінали, яких Новий рік застає у якій-небудь глибокій печері або ж на високій горі. Але це поодинокі випадки, і «клінічну» картину у прямому і у переносному сенсі вони, у принципі, не змінюють.

Отже, перша хвиля свят спала, і настав час вивчити, чи не зрадили українці цьогоріч старих традицій. Примітно, що наші громадяни славили Бахуса (римський бог виноробства. - Ред.) не завжди. У старі часи до святкування Нового року підходили більш різнобічно. Про те, як це було, «ForUm»  допомогла розібратися етнограф Галина Олійник.

Буквально з порогу вона нас приголомшила тим, що, виявляється, Новий рік в Україні можна святкувати чотири рази. Не всяка країна може таким похвалитися! Так що не варто впадати у відчай: цього року ми ще можемо відсвяткувати три нових роки! І це якщо не рахувати китайського...

«До XIII століття Новий рік в Україні наступав на Явдоху – 14 березня (перше березня за старим стилем. - Авт.). Ще говорили: «Явдоха хвостом махне – сніг повіє». Завжди вважалося, що коли приходить Новий рік, мертва природа починає оживати, рослини розквітають. Ось і виходить, що раніше ми жили у ногу зі східними країнами, де новий рік настає з приходом весни».

За словами Олійник, це святкування супроводжувалося певними традиціями. І всім відомі щедрівки прийшли до нас саме з цього періоду. Підтвердження тому – піснеспіви, які дожили до сьогоднішніх днів: «Щедрик, щедрик, щедрівочка, прилетіла ластівочка...»

«Адже ми розуміємо, що ластівки не прилітають до нас 14 січня, але, тим не менше, співаємо, не замислюючись, ці слова взимку, - розповідає Галина. - З тих часів, коли Новий рік в Україні святкувався навесні, до нас теж прийшла певна народна творчість. Переважно це веснянки – головний атрибут новорічних свят у минулому».

З XV століття, за історичними відомостями, Новий рік починається з першого вересня за старим стилем, або з 14 вересня за новим. Якраз у день преподобного Семена Стовпника. Однак церковникам довелося докласти чимало зусиль, щоб привчити до нового порядку простолюдинів, які звикли зустрічати Новий рік навесні.

«На Семена, - говорить приказка, - сіяти жито, а дітей до школи посилати». Тим, хто надмірно захоплювався святкуванням, говорили: «Любив на Семена мед-пиво пити – не лінуйся і працювати!»

У цей день через холоди закінчувалися вуличні гуляння, а дівочі і хлоп'ячі громади знімали для проведення вечорниць хати. Крім того, на Семена припадає дата скасування заборони ремісникам з Подолу (Київ) запалювати свічки. Ця заборона пояснювалася тим, що через них нібито виникали пожежі.

«Щоб відзначити цей день, у народі вирішили святкувати так зване весілля свічки. Про це докладно розказано у книзі Кочерги «Свіччине весілля», - говорить Олійник. - Також проводилися масштабні ярмарки та забави».

У той же день, за народними повір'ями, проводилася церемонія внесення до хати снопа, який ставили у куток навпроти печі як знак благополуччя.

Але з 1700 року за указом Петра Новий рік у Росії святкують, як і в інших країнах Європи, 1 січня (за юліанським календарем). Однак в Україні аж до радянських часів з куди більшим розмахом святкували Різдво. А Новий рік мало чим відрізнявся від буденних днів.

За старим григоріанським календарем Новий рік випадав на 14 січня, Василів день. На цю дату випадало свято землеробства. Звідси і традиція – посівати. Розсипана по будинку пшениця мала стати запорукою гарного врожаю у наступному році. Ще одна традиція цього дня лежить біля витоків відомої приказки: «Як Новий рік зустрінеш, так його і проведеш».

«Вночі у печі варили кашу. Якщо вона виходила наваристою і горщик був повний – рік чекали щасливий, якщо каша пригорала чи горщик тріскався – нічого хорошого це не віщувало».

Але найбільш значущим святом для православних предків завжди залишалося Різдво.

Напередодні, у Святвечір, в останній день посту, віруючим не дозволялося ні пити, ні їсти до появи на небі першої зірки, яка символізує народження Христа. Тоді й починається святкова вечеря. До цих пір збереглася традиція ставити на стіл 12 пісних страв – за кількістю апостолів. Причому в окремих регіонах України існує певний порядок приготування і подання на стіл страв. Та й самі страви не зовсім звичайні. Наприклад, на Гуцульщині серед іншого подають варені пироги, картоплю з товченим часником, горох з соняшниковою олією і часником, ячмінну кашу з соняшниковою олією, вершки з квасолею, капустяний розсіл з крупами, пшеничну кашу і варену кукурудзу.

Після вечері кутю не прибирають, а залишають як частування для духів померлих предків.

Сучасним господиням Галина радить не плутати вечерю на Святвечір і сімейну вечерю на Різдво Христове.

«Сьомого числа готують зовсім інші страви, на стіл ідуть усіляка м'ясна смакота: домашня ковбаса, смажене порося, фарширований гусак або качка, млинці, заливна риба».

А ввечері починалися колядки. Діти з торбами за плечима ходили по хатах, співали пісні, за що й отримували гостинці.

«На Західній Україні більше розвинена традиція колективних колядок: в одну велику компанію збираються і дорослі і діти, готують справжню театралізовану виставу, - розповідає етнограф. - У кожного учасника своя роль: керівник – Береза, латковий – збирає сало і ковбаси, хлібоноша, скарбник, звіздар, дзвонарі, танцюристи, скрипалі. З колядками ходили кілька днів, щоб не обділити увагою жоден двір у поселенні».

Завершує низку різдвяно-новорічних свят Водохреща, 19 січня.
Напередодні відзначається Водохресний святвечір, як і перед Різдвом, на стіл подаються тільки пісні страви, також готується кутя. Вранці всі йдуть за святою водою та купаються в ополонці.

Вважається, що, скупавшись у крижаній воді, людина змиває з себе всі гріхи та хвороби. А свята, намолена вода, може стояти кілька років, залишаючись свіжою. Люди вірять у її чудодійну силу: кроплять водою будинок, дають пити хворим для швидкого одужання.

Парадокс, але цей святий день вважали одним із найкращих для ворожінь. Дівчата вибігали на вулицю і питали ім'я першого зустрічного – саме так, вірили вони, зватиметься і їхній суджений. Або ж кидали перед собою черевик: у який бік вказував носок – звідти і слід чекати нареченого.

Як бачимо, багато традицій уже давно відійшли у минуле, і побачити деякі із них можна тільки у далеких сільських глибинках або ж у штучних умовах – народних етноцентрах і музеях. Втім, озброївшись досвідом наших предків і порадами Галини Олійник, навіть у місті цілком можна влаштувати собі свята у найкращих народних традиціях.

Косівщина - Новини Гуцульщини