Середа, 20 вересня, 2017

Літня феєрія Карпат

Мешканці Карпат — люди рішучі й категоричні. Вони переконані: хто з українців не бував у цьому мальовничому краю, той по-справжньому не жив на світі.

Чимало туроператорів із західних областей України останніми роками пропонують мандрівки, в які включено сходження не на першу вершину Карпат — гору Говерлу (2061 м), а на її посестру — гору Хом’як (1542 м). При цьому витривалі туристи мають не гіршу нагоду випробувати свій талант — підніматися крутими лісовими стежками на полонину й карабкатися по гострому камінні на вершину гори, інформує Дзеркало тижня.

Автор цих рядків щиро радить туристам, які поспішають побачити карпатські гірські хребти та перевали, хоч трішки затриматися у межовій території Покуття та Гуцульщини — Коломиї.

Центральна частина міста на повні груди дихає історією. Вражають монументальною красою будівлі першого в Галичині професійного театру (його діяльність відновлено у 1990 році, і тепер театр має статус обласного), гімназії, Народного дому, де нині розміщується Національний музей народного мистецтва Гуцульщи­ни та Покутття імені Йосафата Кобринського. Приваблює П-подібною формою ратуша, відбудована 1877 року в стилі неоренесансу. Але перлина міста — єдиний у світі Музей писанки, зведений у вигляді розписаного яйця, що вивищується на 13,5 метра. Замість яєчного жовтка представлене багатовікове мистецтво розпису і реставрації писанки. Вона — символ народження та безперервності життя. Недаремно на Прикарпатті розписане яйце, окрім усього іншого, означає циклічність доби. Побутує легенда, що вранці сонце-писанка сходить, аби все довкола оживало, а ввечері його відносять у підземне царство на відпочинок.

У музеї представлені найрізноманітніші види і техніки «обробленого» яйця: керамічні, дерев’яні, пластмасові писанки, крашанки, дряпанки, мальованки... Туристи можуть ознайомитися з писанкарським мистецтвом різних етнографічних регіонів України, а також Білорусі, Польші, Словаччини, Румунії, Франції, Алжиру, Єгипту, Індії та інших країн, побачити авторські писанки українців США і Канади. Директор музею Мирослава Бойків шокує інформацією: у фондах музею зберігаються 12 тисяч зразків розписаного яйця! А в експозиції — пам’ятні писанки з автографами президентів Михайла Саакашвілі, Леоніда Кучми, Віктора Ющенка... Загадка — хто ж наступний? У нинішнього глави держави Віктора Януковича, мабуть, надовго засіла у підсвідомості прикра історія з яйцем в Івано-Франківську восени 2004 року. І він досі не наважується поставити власний автограф.

Але враження від поїздки в Карпати буде неповним, якщо не відвідати музей народного героя Олекси Довбуша в селі Космач Косівського району. Ще 1975 року невтомний шукач старожитностей місцевий житель Михайло Дідишин натрапив на унікальну хатинку — саме ту, в якій понад триста років тому було смертельно поранено ватажка опришків. Відтоді в ній розміщується музей із сотнями пам’яток — бартки, топірці, кептарі, череси і... вишивки опришківського періоду з домінуванням темних барв та знайомої нам техніки вишивання хрестиком і низинкою. Експонати висвітлюють не лише життя й діяння однієї непересічної людини і однієї епохи, яку вона символізувала, а й історію та специфіку краю.

Незвичайні скульптури з дерева та каменю — роботи самого пана Михайла, який у химерних природних формах зумів побачити образи селянина, пана, чорта, мольфарки, абстрактний образ «Сотворіння світу» та багато інших. Не менш цінний і «привізний матеріал» — знаряддя праці людей кам’яного віку, ідоли, кераміка дохристиянських часів... А перед скульптурним образом Ми­ко­лая Чудо­творця туристи загадують бажання. Кажуть, що часто воно збу­вається.

Ближчий до нашого часу побут гуцулів відтворено в Музеї кінофільму «Тіні забутих предків». У хатині Пет­ра та Євдокії Сори­ків, що на околиці селища Верховина, в 1963–1964 роках мешкав, працюючи над згаданою кінострічкою, Сергій Параджанов. Екскур­соводи наводять слова знаменитого режисера: «Пані Євдокія відкрила мені красу Гуцульщини». Краса ця, як на мене, — насамперед у збереженій домашній обстановці, в якій працював Параджанов. У пам’ятній хаті бували оператор фільму Юрій Іллєнко та виконавці головних ролей Іван Миколайчук і Лариса Кадоч­никова. Стри­вайте-но, Іван Мико­лайчук неначе щойно зняв із себе верхній одяг — гуглю та вишивану сорочку, в якій виконував роль Івана. Цей одяг уже понад сорок років бачать відвідувачі музею. Багато їх погодилися б взяти участь у зйомках сучасної версії фільму «Тіні забутих предків».

Карпатські річки утворили чимало порогів. Багата ними річка Пістинь, що впадає у Прут. Природа попрацювала творчо: розмістила Сріблясті пороги, назва яких походить від кольору скель у селі Шешори Косівського району, на різних площинах. Так виникли міні-водоспади заввишки 4–5 метрів. Однак відчути лавинний душ гірської річки — для туристів справжній екстрім. І нині ця мальовнича місцевість стала місцем масового відпочинку, а для мешканців села — стабільного заробітку. У приватних садибах двомісну кімнату, залежно від побутових зручностей, можна орендувати за 160–200 грн. на добу. В центрі села вже зведено великі гостинні двори та пансіонати з домашньою кухнею й різними видами послуг.

 

Літня феєрія Карпат

 

Повноцінні водоспади гуцули здавна називали гуками. Бо шум води для них — це гук. Виняток становить хіба що водоспад Пробій у місті Яремчі. В 1930-х роках його розширили («пробили»), щоб сплавляти ліс по річці Прут. Зате неподалік, між селами Микуличин і Татарів, зачаївся Великий гук, або — Женецький водоспад. Бистрінь річки Женець спадає із висоти 16 метрів (справді — женеться). Краса водної стихії — неповторна, і, попри обмеження руху в Карпатському національному природному парку, цю місцеву Ніагару щороку відвідує дедалі більше туристів.

Крім напрочуд колоритної зимової казки Карпат, не меншу насолоду пропонує їх літня феєрія. Це мандрівки в гори з гострими відчуттями, чисте повітря, природні пахощі ялівцю, смерек, свіжоскошеного сіна… Ця казка — вічна, як і самі Карпати.

Косівщина - Новини Гуцульщини