П'ятниця, 20 жовтня, 2017

В'язання

 

В історії матеріальної культури виготовлення в'язаного полотна вважають стародавнім досягненням. Прагнучи прикрасити свій побут, люди використовували найпростіші матеріали для поєднання нескладних форм і засобів з невибагливими узорами, досягнувши при цьому високої майстерності. Ручне в'язання спочатку з'явилося як проста утилітарна необхідність, а надалі перетворилося на справжнє мистецтво.

в'язанняНайпершими в'язальниками були пастухи-кочівники Древнього світу. Вони заклали основи сучасного в'язання.

Мистецтво в'язання, потрапивши у Європу з країн Древнього світу, зали­шалось привілеєм чоловіків. Благородні лицарі, повернувшись з турніру, не вважали принизливим для себе проводити довгі зимові вечори в своїх замках за в'язанням. Високим мистецтвом славились іспанці, шотландці, французи. Національний шотландський в'язаний берет налічує кілька століть.

У Франції ручне в'язання з XIII ст. стає дуже прибутковою справою. Цим способом виготовляли капелюхи, берети, безрукавки, рукавички, шкарпетки, накидки. Стати в'язальником було непросто. Учнів набирали з обдарованих хлопчиків, вони шість років опановували секрети майбутньої професії.

З другої половини середніх віків в'язання одержало новий розвиток. У 1589р. в Англії з'явилася перша плоска в'язальна машина з тачковими голками, яку створив священик Вільям Лі. З цього часу в'язальні машини використовували для в'язання панчіх та рукавиць. У 1798 р. французи створили першу круглу трикотажну машину.


 

Поряд з відо­мими розвиненими промислами впро­довж XX ст. у м.Косів побутувало також в'язання, яке з кінця XIX ст. привернуло увагу як оригінальний вид декоративно-ужиткового мистецтва.

Яскраві космацькі капчури, вив'язані дротами, та прикраси нараквиці, виго­товленні гачком, були та є невід'ємною в'язаннячастиною гуцульського народного вбран­ня. Ручний спосіб виготовлення невели­ких виробів, які виконували декоратив­ну функцію у святковому вбранні та ути­літарну - в повсякденному, став тради­ційним домашнім ремеслом - плетінням.

На початку XX ст. виникають нові за­соби виготовлення в'язаних виробів. Віяння моди, нові технічні засоби вироб­ництва проникають у віддалені кар­патські села,м.Косів та його околиці .У 1912-1917 рр. у Косові працювала три­котажна майстерня Станіслави Гуляницької, яка виготовляла на приватні замовлення панчохи та різноманітні «штильни» (гетри) на в'язальних маши­нах.

У 20-30 рр. зростає кількість дрібних трикотажних мануфактур та робітень, де використовували машинне та ручне в'я­зання, а також виробляли шалі, светри, жіноче та дитяче вбрання, «штуци» (чо­ловічі гетри), панчішний асортимент, за­паски, в'язані на ручних машинах.

Спілка «Гуцульське мистецтво» (зас­нована в 1922 році) під керівництвом Ми­хайла Кириленка у невеликій кількості виготовляли плетені светри ручної ро­боти з високоякісної вовни з Англії, жінки - в'язальниці працювали вдома. Светри були «ажурної роботи», дорогі, користу­валися попитом.

У повоєнний час поступово розши­рюється технологічна база швейного та трикотажного виробництва, збільшують­ся в'язанняобсяги продукції, асортимент виробів, створюються додаткові робочі місця та механізується велика частина ручної праці. У Косові, при художньо-виробни­чому комбінаті Спілки художників та ху­дожньо-виробничому об'єднанні «Гу- цульщина» виникають в'язальні осеред­ки.

В 1980-90 рр при ХВК діяли два в'я­зальні цехи, устатковані плоскофанговими машинами, в яких працювали майже 180 працівників. Ручним в'язанням зай­малися і поза межами комбінату - на­домники. Більшість в'язальниць не мала професійної освіти, хоча володіли ремес­лом досконало. Розквіт трикотажного промислу ХВО «Гуцульщина» припадає на 1982—1992рр., коли у ньому було май­же 500 працівників.

У с.Соколівка та с.Яворів плели з овечої вовни шарфи, рукавиці, дитячі джемпе­ри.

У Косові вив'язували речі «ажурної роботи» - більш вишукані та делікатні. Простіша, «груба» в'язка була характер­на для с.Космач.

Асортимент надзвичай­но різноманітний: светри, дитячі вироби (плаття, сарафани, шапочки, шарфики), капчури, рукавиці, джемпери, футляри для чорнильниць, пеналів, на кермо ав­томобілів тощо. Вироби експонували на всесоюзних та міжнародних виставках у 18 країнах світу (Єгипет, Німеччина, Бразилія, Франція), отримуючи високу оцінку за використання народних тра­дицій.

На початку 1990-х рр. в'язальний промисел припинено, а в 2004 р. художньо-виробниче об'єднання «Гуцульщина» перестало існувати.

Щодо фахової ос­віти, то у ХХст. її ум. Косів не було. Задіяні у трикотажному виробництві працівни­ки здебільшого були «самоучками», вони навчалися або удосконалювали знання у процесі виробництва.

Сучасний трикотаж не тільки доповнення до одягу: рукавиці, берети, жилети, джемпери, жакети та інше.

Сучасний трикотаж - це сукні і костюми, комплекти («двійки», «трійки»), пальта, жакети, спортивні костюми. Це одягв'язання для роботи, вулиці, спорту, святковий та елегантний. За­раз людину можна одягнути в трикотаж з ніг до голови, не використовуючи ткані вироби, при чому, підібрати одяг за се­зоном та до будь-якого випадку. Трико­тажний одяг не тільки гарний, але зруч­ний та практичний. Завдяки трикотажу, модний одяг вдалося зробити яскраві­шим та різноманітнішим. Основними факторами, які визначають моду в три­котажі, є переплетення та орнаменти трикотажних полотен, колір, силует і форма виробів, пропорції, характер де­талей та оздоблень.

 

Трикотаж має чудові гігієнічні влас­тивості: гігроскопічність, тепло­провідність, не мнеться, здатний ви­тримати довготривале використання, не змінюючи зовнішнього вигляду. Вра­ховуючи ці особливості, стає зрозумі­лим, чому трикотажний одяг такий по­пулярний. Мода в трикотажі розви­вається з врахуванням загальних тен­денцій моди в одязі, представляє у наш час самостійний розділ мистецтва мо­делювання й не так часто змінюється, як одяг у цілому. Вона більш стабільна, більш гнучка. Нова мода логічно вихо­дить з попередньої, розвиває та допов­нює вже існуючі форми, деталі, лінії, збе­рігає найбільш цікаві. Основні риси су­часної моди в трикотажі — це елегант­на простота та зручність, краса та ути­літарність.


Не дивлячись на те, що на Косівщині трикотажний промисел занепав, вміння виробляти гарні в'язані речі власноруч залишилось. Сучасні ринкові відносини відкривають нові можливості для самореалізації жінок. Малий бізнес в Україні дедалі більше стає переважно жіночою справою. Жінка, вміючи в'язати, може залишатися вдома, в колі сім'ї, заробля­ти додаткові гроші, мати задоволення від своєї праці.

Мистецтво - Декоративно-прикладне мистецтво Косівщини