Субота, 25 березня, 2017

Художнє випалювання на дереві

 

Людина по своїй натурі — художник;

вона скрізь і всюди намагається внести красу. 


 

Мистецтво художнього випалювання на дереві має свою багатовікову історію. Народилось воно за часів появи металевих знарядь, які могли бути використані як інстру­мент для нанесення перших примітивних рисун­ків — позначень на дереві.


У минулому люди використовували залізо для нанесення окремих знаків, які нерідко мали ге­ральдичний характер. Такі знаки наносились і на дерев'яні стовпи, що визначали межі земельних наділів. Подібні штампи виготовлялись з металу способом ковки або відливки.

Дещо пізніше техніку випалювання, як і різь­бу, народні майстри почали використовувати для декоративних прикрас дерев'яних предметів домашнього вжитку, предметів господарського інвентаря, деталей житлової архітектури. Поскільки дерево як матеріал за своїми фізичними властивостями недовговічне, то багато давніх ви­робів із фрагментами випалювання до нас не ді­йшли. У музейних збірках збереглися окремі зразки орнаментальних прикрас, виконаних спо­собом випалювання, що відносяться до XIX— XX століть.


На Україні мистецтво художнього випалюван­ня було поширене в районах, багатих на ліс,— основний матеріал для виготовлення різноманіт­них предметів домашнього та господарського вжитку. Нерідко дерево заміняло метал, глину, камінь та інші матеріали.

ЛожкиНародні майстри виготовляли миски, ложки, коновки, бербенички, діжечки, барильця, мірки, куфелі, куделі, ракви, відра, цебрики, корита, вози, сани, віялки, млинки, ярма, сідла, ліжка, столи, стільці, лавки, мисники, полиці, скрині, днища, гребені, прядки, ковші й багато інших необхідних для домашнього господарства пред­метів. Кожна річ була не лише зручною для кори­стування, а й, що не менш важливо, красивою.

Основополож­никами мистецтва були і гончарі, ковалі, ткачі, муляри, теслярі, різьбяріпо дереву і кості, зброярі, кравці й взагалі люди, чиї артистично зроблені речі і досі втішають наші очі...

 

Художнє випалювання — один із спосо­бів художнього оздоблення виробів із дерева. Особливого поширення цей вид народного мисте­цтва набув у мешканців гірських районів Івано- Франківської, Закарпатської, Чернівецької та інших областей, де здавна розвиваються дерево­обробні промисли. Найчастіше випалюванням прикрашали вироби із смереки, сосни, ялини чи берези. І це цілком зрозуміло, адже ці породи дерев мають у собі смоляні складники. Під дією розпечених на вогні металевих писаків, смоляні компоненти ніби скипаються на випаленій по­верхні, не дають повного обвуглення деревини, ісоковитого темного тону. Скипання смоли вико­нує й іншу корисну роль при випалюванні. Смо­ли водночас діють як фіксаж, тобто закріплю­ють випалений рисунок, роблять його більш довговічним і стійким. У такому стані значно обмежується вплив вологи на деформацію випа­лених взірців.

У тих випадках, коли для випалювання вико­ристовують інші породи дерева, які мають мен­ший процент смоляних складників, рисунок на них буде закріплюватися слабіше, вигляд його буде значно сухішим і менш виразним.

 

Народні майстри завжди цінили саму текстуру дерева. Кожне дерево відрізняє­ться своїм природним кольором і тональністю, має своєрідну будову волокон, які самі по собі створюють відповідний декоративний ефект. Справжній майстер завжди використовує цю якість, домагається найбільшого вияву її звучан­ня. Ось чому орнаментальні прикраси способом випалювання наносяться на чисту нефарбовану поверхню дерев'яних виробів. Білосніжна або зо­лотиста текстура дерева чудово контрастує з чорно-коричневим соковитим випаленим рисун­ком, посилює декоративну виразність виробу, а випалений орнамент у свою чергу активізує сприйняття форми і підсилює її красу і пластику.

 

На Гуцульщині  художнє випалювання з успіхом застосовують майстри декоративно-при­кладного мистецтва у створенні сучасних україн­ських сувенірів, а також у виготовленні дитячих іграшок. Воно вже давно поєднується з худож­ньою різьбою в прикрасіВипалювання внутрішніх приміщень та зовнішніх деталей архітектури, а також у ху­дожній оздобі меблів.

Деякі майстри Івано-Франківської області за­стосовують художнє випалювання в дерев'яному точеному і різьбленому намисті, брошках, куло­нах, браслетах, шкатулках і т. п. Немала роль його в оздобленні гуцульських топірців, палиць, портретних рамок, в декоруванні народних му­зичних інструментів — сопілок, флояр. Найнові­ші творчі експерименти майстрів декоративногомистецтва м. Косів підтверджують можли­вості художнього випалювання і сфери щодо його за­стосування в сучасних умовах надзвичайно ве­ликі.


Починаючи з минулого століття, відомі різьбярі Юрій, Василь та Микола Шкрібляки, В. Девдюк (м. Косів), В. Тіотяк (с. Криворівня), майстри із села Річка, Брустур, Саджави, Рунгур вдало по­єднували в своїх виробах випалювання з різьбою.

І. Ю. Грималюк.Традиційне мистецтво художнього випалюван­ня стало надбанням промислових виробництв. Орнаменти художнього випалювання викори­стовуються народними майстрами також у при­красі предметів культурно-побутового призна­чення. Прикладом цього є творчість одного із відомих майстрів Гуцульщини Івана Юрійовича Грималюка із села Річка Косівського району.

У сім'ї Грималюків мистецтво художнього ви­палювання стало спадкоємною професією. Воно переходило з покоління в покоління. Сьогодні мистецьку естафету дідів і прадідів продовжу­ють їхні нащадки — Іван і Василь Грималюки.

Іван Юрійович Грималюк. Його вироби користуються вели­кою популярністю, реалізуються художніми са­лонами багатьох міст Івано-Франківська, Львова, Києва, Москви, Ле­нінграда, а також експортуються в різні країни світу.

Техніка виконання орнаментальних оздоб спо­собом випалювання проста і доступна кожному, хто зацікавиться і полюбить цю галузь народної творчості.

Важливо підкреслити, що будь-який вид народного мистецтва успішно розвивається і освоює­ться тільки тоді, коли він органічно поєднується з життєвими потребами людини, служить задо­воленню цих потреб і відповідає її естетичним вимогам.

У 1958—1959 роках молоді майстри Прикар­паття почали використовувати випалювання в де­коруванні меблів. Вихованці Косівського учили­ща прикладного мистецтва першими розробили проекти меблів, де вдало застосували декорування випаленими орнаментами. Тоді ж способом худож­нього випалювання косівські майстри М. Тимків, М. Медвідчук, І. Грималюк, В. Гуз, В. Довбен- чук, С. Сахро прикрасили ряд архітектурних споруд, у тому числі й ресторан-павільйон у м. Яремча Івано-Франківської області.Ресторан у м. Яремчі.

Крім орнаментальних прикрас, цей спосіб з ус­піхом застосовується тепер і для створення сюжетно-тематичних композицій.

Перші спроби в цьому напрямку належать та­кож учням Косівського училища прикладного мистецтва в 1964—1965 роках. Так, дипломант Дмитро Коцемюк провів вдалий експеримент, застосувавши випалювання в створенні великого панно на тему «Гуцульське весілля». Для вико­нання фігур людей юнак сам зробив потрібні форми писаків зі штампами. Зображення людей стилізовані. В цьому випадку всі другорядні дета­лі відкидаються, підкреслюється тільки основне, найбільш характерне. Рисунок виконано контур­ними лініями, без передачі світлотіні чи об'єму, а також без передачі перспективних скорочень. У сюжетних зображеннях або пейзажах техніка випалювання вимагає спрощеного рисунка, без будь-якого натуралістичного трактування, яке збіднює художній образ.


Відомо, що при нанесенні орнаментальних при­крас випалюванням майстри використовують різ­номанітні взірці. Серед них ми зустрічаємо не лише геометричні елементи, а й рослинно-квіт­кові мотиви, що віддалено нагадують нам форми квітів, галузок чи дерев. Так, наприклад, у зо­браженні дерева майстер ніколи не намагається передати всі листочки чи гілочки, які є в дійс­ності на ньому. Він зупиняється тільки на загаль­ній його формі. Кожна порода дерева відрізняється від інших загальним обрисом крони. Наприклад, силует крони ялинки нагадує видовжений по вертикалі трикутничок з гострими зрізами на боках. Яблу­ня в силуеті має кулеподібну форму. Те ж саме ми побачимо і в зображеннях квітів чи рослин.


Останнім, часом майстри почали застосовувати художнє випалювання для настінних плакеток. Плакетки — це невеличкі за розміром дощечки різних форм і величин (квадратні, прямокутні, овальні, дископодібні), на які наносять малюнок випалюванням. На плакетках зображують і орна­ментальні й сюжетно-тематичні композиції. Такі плакетки добре вписуються в сучасний інтер'єр.

Випалені прикраси, зображення на дерев'яних побутових виробах не покривають ніякими лака­ми. 1 це цілком природно. Випалений орнамент дуже добре гармонує з природним рисунком тек­стури. Декоративний ефект досягається за допо­могою чорно-білих контрастів.

Сучасні молоді майстри декоративно-приклад­ного мистецтва Гуцульщини — Іван Смолянець, Остап Гнатюк, Олександр Іщенко, Михайло Андрусів, Ярема Полтайко, Василь Шевчук, Олек­сандр Хованець, Іван Савченко та інші — роблять вдалі спроби художнього випалювання в жіночих і чоловічих прикрасах, плакетках, декоративних панно і т. п. Їх­ній мистецький талант високо оцінений худож­ньою громадськістю.

Уже сьогодні багато майстрів при виконанні рисунків технікою випалювання замість метале­вих писаків-штампів, що розігріваються на вогні, використовують електрописаки. Такі прилади можна вже називати електроолівцями. Отже, відкриваються нові перспективи в розвитку цього оригінального виду мистецтва.


Мистецтво - Декоративно-прикладне мистецтво Косівщини