Неділя, 23 квітня, 2017

Художня різьба по дереву. Брустурська школа.

Брустурська школа

 

 

 

Гірське село Брустури на Івано-Франківщині розташоване в мальовничій місцевості недалеко від Косова. Різьбярство стало тут, як і в селі Річ­ка, традиційною професією багатьох сімей.

Серед тутешніх умільців є багато таких, що однаково вправно володіють різьбою по дереву і мосяжництвом, тобто художньою обробкою ме­талів.

У Брустурах, як і всюди на Прикарпатті, на­родне мистецтво особливо розвинулось на про­тязі XIX і XX сторіч. Перевага відда­валась різьбярству, художньому випалюванню, інкрустації.

Перша різьбярська майстерня відкрилась у Брустурах в 1920 році, коли її ор­ганізатор Федір Дручків після навчання у Вижницькій школі деревного промислу і металевої орнаментики повернувся в рідне село. Науку різьблення і художньої обробки металів він ви­вчав під керівництвом відомих майстрів.

брустурівська школаОпанувавши техніку різьбярства і вивчивши кращі зразки виробів видатних майстрів, Дручків почав працювати над власними творами і одно­часно навчав ремеслу своїх синів і земляків.


Таким чином, у брустурівській майстерні здо­бували собі фах сини Дручківа — Микола і Василь, брат майстра Кирило Дручків, Андрій та Ілько Габораки, Федір Чернявський, річківці Яків та Микола Тонюки та інші.


Крім художнього різьблення вони вивчали художнє точіння, столярство та інкрустацію пер­ламутром, кольоровим металом і деревом.


У Брустурах на протязі XIX і XX століть жили і працювали кілька поколінь різьбярів. До стар­шого належали Йосип Палійчук, Лукин Петра- щук, Юрій Ванжурак, Роман Петрів, Дмитро Пі­теляк, Степан Вазарук, Федір Боринський, Пет­ро Габорак, Ілько Габорак, Андрій Габорак та інші.

Трохи пізніше почали працювати Пилип Друч­ків, Володимир Дручків, Кирило Дручків, Федір Ванжурак, Олексій Ванжурак, Василь Бойчук, Василь Грепиняк, Іван Грепиняк, Василь Кіщук, Петро Ткачук, Олекса Мартищук, Василь Га- сюк, Павло Петращук, Петро Мартищук.


Різьбярством у Брустурах займалися і жінки. Саме в їхніх роботах помітне високе мистецьке чуття декоративності, витонченості в художньо­му оформленні виробів. Серед брустурівських жінок-майстринь, мистецтво яких заслужено за­ймає почесне місце в розвитку різьбярства на Гуцульщині, широко відомі імена Катерини Га- сюк, Марії Петрів, Євдокії Петрів, Ганни Грепи­няк, Оксани Габорак, Параски Ігнатюк.


У радянський період у ряди народних умільців влилася талановита молодь. Узагальнюючи бага­товіковий творчий досвід майстрів минулого, прагнучи до створення нових художніх форм, співзвучних сучасності, молоді митці домоглися серйозних успіхів, заслужили схвалення і визнан­ня широких кіл любителів мистецтва.


Одним з найталановитіишх представників творчої молоді є Микола Грепи­няк. Ще змалку хлопець виявив неабиякі здібності. Найперші навики з художньої різьби Микола дістав від свого батька Івана Се­меновича Грепиняка, який крім столярства до­сконало володів токарною справою, ковальством, слюсарством, бондарством. Тяжка праця підір­вала фізичні сили старшого Грепиняка, і він зай­нявся різьбярством, художнім випалюванням по дереву, мосяжництвом.


Малий Микола захоплено спостерігав, як під батьковими руками народжується барвиста казка орнаментального розпису і які чудові візерунки з'являються на писанках під вправним пензликом матері. Йшли роки. Весною 1944 року Радянська Армія визволила Станіславщину від ненависних окупантів.


Микола мав велике бажання вчитись у Косівському училищі прикладного мистецтва, але на перешкоді стало слабке здоров'я. Проте дирекція училища і викладачі фахових дисциплін допомог­ли йому оволодіти основами образотворчої гра­моти, консультували роботи, які він приносив в училище. Багато уваги приділив здібному учневі ентузіаст і знавець народного мистецтва Євген Якович Сагайдачний. Юнак часто відвідував Ко­ломийський державний музей народного мисте­цтва, глибоко вивчав художню спадщину мину­лого і нові твори радянських митців.

брустурівська школаУже в перших роботах Грепиняк прагне поєд­нати традиційні мотиви гуцульського орнаменту із сюжетними композиціями, що виконуються тех­нікою різьби та інкрустації. Вивчаючи давні тра­диції і технічні прийоми круглої різьби по дере­ву, яка колись на Гуцульщині застосовувалась переважно у виготовленні творів культового при­значення, молодий майстер сміливо використо­вує цю техніку для виконання скульптурних ком­позицій на сучасні теми. Це скульптура малих форм, присвячена героям літературних творів класиків української і російської дожовтневої і радянської літератури. Деякі тематичні композиції Грепиняка зроблені під враженням незабутніх зустрічей населення Прикарпаття у вересневі дні 1939 року з бійцями-визволителями.

Правда, в цих роботах ще помітна професійна недосконалість, поскільки розуміння художнього образу з'явилося не відразу. Проходили роки творчих пошуків, сміливих експериментів, були удачі й розчарування. Але Микола крок за кро­ком відкривав усе нові й нові секрети майстер­ності. Якщо техніка орнаментальної плоскорізьби та інкрустації засвоювалась порівняно легко, то складання тематичних композицій і, особливо, відтворення їх у певному матеріалі вимагало значних спеціальних знань. Зроблені раніше орна­ментально-декоративні композиції постійно під­давались вимогливому критичному переосмис­ленню та аналізу.


Продуктивними в творчому відношенні були для молодого різьбяра п'ятдесяті роки. Він ро­бить серйозні успіхи в оволодінні композиційною майстерністю.

Творчою удачею М. Грепиняка стала компози­ція «Каменяр» (1956 р.). Кайма цієї декоратив­ної тарелі прикрашена традиційним гуцульським геометричним орнаментом. "У центральній части­ні тарелі зображено портрет 1. Я. Франка в про­філь. Орнамент і силуетне зображення інкрусто­вані тонованим деревом. У цій роботі авторові вдалося домогтися злагодженості усієї компо­зиції.


Чимало творів М. Грепиняка експонується в Коломийському музеї народного мистецтва Гуцульщини. Твори ці відзначаються невимуше­ністю композиції, простотою, лаконічністю сю­жетних рішень.

До 40-річчя Великого Жовтня майстер виго­товив дві тематичні шкатулки — «Визволителі» та «На полонині», що користувались успіхом на обласній, республіканській та всесоюзній вистав­ках.

З нагоди 800-річчя заснування м. Снятина він виготовив декоративну таріль «Дитинство Мар­ка Черемшини» (зберігається в літературно-ме­моріальному музеї Марка Черемшини в Сня- тині), а до 40-річчя Ленінського комсомолу — шкатулку, в якій в обрамленні гуцульського орнаменту зображено орден Леніна; Івано-Фран­ківський обком комсомолу подарував цей твір новгородським комсомольцям на знак вічної дружби між молоддю братніх народів.


Тематичну шкатулку «Слава народним мес­никам» М. Грепиняк виготовив до 40-річчя Радянської Армії. В центральній частині кришки різноколірною текстурою різних порід дерева інкрустовано портрет двічі Героя Радянського Союзу, легендарного українського полководця- партизана С. А. Ковпака. З лівого боку зображе­но сцену героїчної боротьби партизанського загону в тилу ворога, з правого — гуцула, що показує партизанам дорогу.

-«Я довго готувався до цієї роботи,— розпові­дав Микола Іванович.— Перед тим як присту­пити до неї, перечитав книгу С. А. Ковпака «Від Путивля до Карпат», побував у місцях, де колись проходили загони Ковпака, розпитував очевид­ців про його подвиги і лише після цього взявся за роботу».

Так само сумлінно готується Грепиняк до кожної роботи. Наприклад, перш ніж приступити до виготовлення панно-триптиха «Марко Черем­шина — співець гуцульської бідноти», він пере­читав твори новеліста, вивчив спогади дружини письменника Наталі Семанюк, зробив багато ескізів.

До 20-річчя возз'єднання західних земель в єдиній Українській державі народний умілець створив дві орнаментально-тематичні тарелі: «Сестри» та «Хай живе мир і щастя на землі». У творі «Сестри» художник декоративно трактує зображення двох жіночих постатей в українсько­му і російському національних костюмах, що символізують вічну дружбу двох братніх народів. У центрі — герб УРСР. Кайма тарелі прикраше­на гуцульським орнаментом.


Сумлінно готувався різьбяр до Декади україн­ської літератури і мистецтва в Москві (1960). Майстер виконав ряд високохудожніх творів, се­ред яких найбільш оригінальною була тематично- декоративна шкатулка «На високій полонині», а також таріль «Зустріч». Роботи цього періоду відзначаються прекрасним відчуттям декоратив­ності, тонким ліризмом.

Художник брав участь у республіканській та всесоюзній виставках 1964 року. Серед експо­натів були представлені декоративні настінні панно, настільні стоячки, жіночі та чоловічі при­краси, декоративні сюжетно-тематичні тарелі, портретні рамки, різноманітні за формами шка­тулки, присвячені 150-річчю з дня народження Т. Г. Шевченка.

Останнім часом Микола Грепиняк працює над новими формами художніх виробів із дерева — жіночими і чоловічими прикрасами, створюючи оригінальні зразки брошок, браслетів, нагрудних значків, різних видів намиста. Він також висту­пає і як майстер круглої дерев'яної скульптури та барельєфної різьби.

Для тематики своїх творів він використовує сюжети стародавніх переказів, коломийок, на­родних пісень, сучасний літературний і фольк­лорний доробок.


У 1960 році М. Грепиняк стає членом Спілки художників Української РСР. Його роботи мож­на бачити в музеях Ленінграда, Києва, Львова, Івано-Франківська, Коломиї, Косова.

Підсумовуючи діяльність майстрів брустурівської школи, можна впевнено сказати, що старше покоління і молодь йдуть шляхом творчих пошу­ків, використовують у роботі нові матеріали, все глибше оволодівають тонкощами декоративно- прикладного мистецтва.


Характер орнаментування в роботах брустурівських майстрів за своїм композиційним ладом і технікою виконання має багато спільного з річ- ківською школою різьбярства. Це саме можна сказати і про асортимент дерев'яних речей, які тут виготовляють.


Художні вироби брустурівців відрізняються лише деякою здрібненістю орнаментальних ком­позицій, а іноді надмірною строкатістю матеріа­лів, що використовуються для інкрустації (кольо­ровий каучук, перламутр, різноколірні порцеля­нові намистинки, фарбоване дерево, метал).

Мистецтво - Декоративно-прикладне мистецтво Косівщини