Середа, 13 грудня, 2017

Художня різьба по дереву. Яворівська школа

Яворівська школа

 

 

Поміж вершинами крутих схилів Східних Кар­пат, поблизу м.Косів, розкинулось славнозвісне село Яворів.

Звідси походять видатні майстри художньої об­робки дерева, творчість яких мала великий вплив на розвиток і поширення цього виду мистецтва не тільки на Прикарпатті,Косівщині а й далеко за його межами.

Творчість народних майстрів яворівської шко­ли художнього різьблення відзначається високою мистецькою і технічною культурою, чіткістю і ритмічністю орнаментальних композицій. Яворівські майстри, вихідці із бідняцьких селянських родин, володіли природним естетичним даром, що розвивався в процесі трудової діяльності багатьох поколінь різьбярів.

 

Серед різноманітного асортименту різьбяр­ських виробів яворівських майстрів зустрічаю­ться й такі, що мають суто декоративне призна­чення. Нерідко подібні речі відігравали певну роль у художньому оформленні народних тради­ційних обрядів, побутових свят, весільних риту­алів. Пізніше деякі художні вироби, що раніше мали конкретне побутове призначення, в процесі історичного і культурно-економічного розвитку втрачали свою попередню функцію і набували цілком декоративного значення.

Деякі з них ставали невід'ємними компонента­ми народного вбрання гуцулів (наприклад, тради­ційні гуцульські топірці й табівки). Яворівські майстри виконували різьблені прикраси в основ­ному чистою, або, як її називають на Гуцульщині, «сухою» різьбою площинного геометричного характеру без інкрустації.

 

Першим відомим  майст­ром художньої обробки дерева на Гуцульщині був яворівець Юрій Іванович Шкрібляк (1822 — 1884). Його праці Шкрібляк,різьбавідзначаються простотою, тонкою, прекрасною різьбою, майстерним засто­суванням елементів гуцульського орнаменту: кривульок, кучерів, сливок, колосків, крижиків, руж, ільчатого письма. Все це майстер надзви­чайно вдало закомпоновував на поверхні предме­та, і під його різцем народжувались чудові само­бутні орнаменти. Він глибоко знав властивості кожної породи дерева, яке йшло в роботу, і тому природний колір, податливість деревини відігра­вали чи не найголовнішу роль у виборі форми художнього твору. Юрій Шкрібляк значно удо­сконалив техніку різьби і підніс її на високий художній рівень. Його сини були також видат­ними майстрами художньої різьби і таланови­тими продовжувачами батькової справи.

 

Василь Шкрібляк (1856—1926) збагатив тра­диційний гуцульський орнамент новими мотива­ми. Він оздоблював свої вироби площинним різь­бленням та інкрустацією металом, бісером та різноколірним деревом. Його твори відзначаю­ться оригінальністю композицій і тонким худож­нім смаком. На виставці робіт українських ху­дожників у Львові 1905 року його твори були високо оцінені художниками.

 

Микола Шкрібляк (1858—1920) оздоблював свої твори геометричними елементами орнамен­ту на «цьоканому» (подовбаному) тлі, а також інкрустував їх різноколірним бісером.

 

Твори Шкрібляків зберігаються у різних му­зеях країни. Найбільші колекції їх знаходятьсяу Львівському музеї етнографії та художньогоШкрібляк,різьба промислу і Львівському музеї українського ми­стецтва. Чимало робіт вивезено за кордон.

Майже одночасно зі Шкрібляками працювала різьбярська сім'я Гондураків, яка також зробила чималий мистецький внесок у загальний доробок яворівських різьбярів. Представниками її були Петро Гондурак (1868—1928), Юрій та Іван Гондураки (перша половина XX ст.).

 

При вході в село Яворів в'ю­ном звивається стежка, піднімаючись на круті пагорби і опускаючись у долини дзвінких потіч­ків. Кущі й трави хиляться до стежки, напоюють ароматом прозоре повітря. Відсіля видно темно-сині різкі контури гір, іноді оповиті молочною сивиною хмарин і туману. Нижче, між хатами, здіймаються вгору ясно-зелені крони яворів. Ма­буть, і сама назва села походить від чудових дерев, що густо розрослися тут і які, до речі, вважаються одним із кращих матеріалів для різьбярства. На схилі крутого пагорба примости­лись будиночки в гуцульському стилі. Тут жи­вуть брати-різьбярі Юрій та Семен Корпанюки.

Юрій Іванович Корпанюк ціка­вився різьбою ще з малих літ. Можна припу­стити, що немалу роль у цьому відіграло те, що і Юрій і Семен доводяться внуками по матері Юрію Шкріблякові. Змалку бавлячись майстер­но виконаними іграшками, милуючись різьбою гуцульських топірців, кужелець, шкатулок, зроб­лених колись дідом і дядьками, хлопці вбирали в себе цю красу, що впливала на їхні характери й нахили.

 

Гостюючи в родичів, вони придивлялись не тільки до столярування і різьблення, а й вивчали техніку виточування, яка невід'ємна від мисте­цтва художньої обробки дерева. У цьому відно­шенні вироби Юрія Шкрібляка були неперевершеними зразками гуцульського декору.

Незвичайні враження глибоко западали в душі хлопців. Повертаючись додому, вони брались за виготовлення власного різьбярського інструмен­ту, наносили на дерево найпростіші орнаментальні узори. Старший брат навчав меншого, що теж мав неабиякий нахил до різьбярства. їхній бать­ко спершу не вбачав у захопленні хлопців нічого доброго, бо сім'я жила за рахунок невеличкого клаптика гірського напівкам'янистого грунту. Розуміючи це, Юрій і Семен намагались скоріше оволодіти улюбленим ремеслом, щоб допомогти батькові у той важкий час. Але навіть дядьки, боячись конкуренції і втрати шматка нужден­ного хліба, не поспішали відкривати племінникам секрети своєї професії, які здобули колись само­тужки.

 

Минав час. Вже у 1912 році художні виро­би Юрія Корпанюка — дві скриньки, портретна рамка, дерев'яні пляшки, тарілка, виконані в тех­ніці площинної різьби,— складали перший екза­мен перед відвідувачами «Виставки домашнього промислу» в Коломиї. Твори Корпанюк,різьбамолодого митця привернули увагу цінителів мистецтва, і за висо­ку художню майстерність Ю. Корпанюкові було присуджено диплом виставки. У цей же час сто­лик і крісло його роботи експонувались у Відні.

Вироби Корпанюків було показано на виставці «Торги Східні» у Львові (1927 р.) і на «Повшехній виставці Крайовій» у Познані (1929 р.). Твори митців було відзначено грамотами.

У 1930 році на виставку у Ворохті брати по­дали кілька робіт (портретні рамки, портсигари, рахви, шкатулки), декорованих різьбою та інкру­стованих рогом, перламутром, бісером і кольоро­вим металом.

 

За художніми виробами Корпанюків, як і інших митців, уже полювали спритні ділки- комерсанти, котрі, удаючи з себе шанувальників народного мистецтва, скуповували твори і перепродували їх за високі ціни навіть за кордон.

Організовані у 30-х роках виставки виробів народних майстрів у Ворохті та в інших містах колишньої Станіславщини мали на меті перед­усім комерційний зиск, і нерідко майстри, зв'я­зані кабальними умовами перекупників, змушені були віддавати перевагу міщанським смакам пе­ред справжнім мистецтвом. Тим і пояснюється така нерівна творчість Корпанюків у цей період.

Одне з видавництв, що існувало під опікою так званої Ради повітової в М.КосІв, в 1932 році ви­пустило в Кракові книжечку «Гуцульщина» поль­ською мовою, в якій поряд з коротким описом природи, туристських маршрутів, географічних даних в кількох рядках згадується народне ми­стецтво колишнього Косівського повіту. Тут була дана об'єктивна оцінка робіт Корпанюків і під­креслювалось, що їхня творчість стоїть на рівні творчості славних попередників — Шкрібляків.

1939 рік став історичним у житті трудящих західноукраїнських земель. Віковічна мрія про возз'єднання з Радянською Україною нарешті здійснилась. Почалося нове життя і для народ­них митців. Визволення викликало приплив твор­чих сил.

 

Серед перших різьбярів Західної України, чиї роботи експонувались на Всесоюзній сільсько­господарській виставці були і яворівські митці Юрій і Семен Корпанюки. Юрій Корпанюк послав туди декоративний ку­бок, на якому різьба та інкрустація відтворили чарівний гуцульський орнамент. Творчість Семе­на Корпанюка була представлена декоративною різьбленою таріллю. Тепло сприйняли численні відвідувачі Виставки мистецтво гуцулів. Для ба­гатьох із них воно стало дивовижним відкриттям.

 

Радість на Гуцульщині панувала недовго. При­йшов 1941 рік — рік горя і сліз, чорний рік вій­ни. І аж до самих днів визволення не було місця мистецтву в злиденних тривожних буднях.

Та вже в 1944 році, після визволення При­карпаття, відновила свою діяльність Косівська артіль художніх виробів «Гуцульщина». Брати Корпанюки почали виготовляти високохудожні вироби для експериментальної майстерні артілі та для музею Косівського училища прикладного мистецтва. В той же час ішла робота на замов­лення багатьох музеїв Радянського Союзу.

 

У п'ятдесятих роках художні вироби відомих яворівських майстрів з успіхом експонувались на багатьох всесоюзних і зарубіжних виставках.

1958 року Ю. Корпанюк виготовив для ви­ставки українського народного мистецтва в Софії (Болгарія) кілька гуцульських топірців і палиць, оздоблених орнаментальною різьбою та інкрустацією деревом і кольоровим металом.

 

Подібні роботи були надіслані ним і на ви­ставку народного мистецтва, що відбулась у 1959 році в Улан-Баторі (Монголія). Серед майстрів Гуцульщини, які брали активну участь у виготовленні творів до обласних, республі­канських і всесоюзних виставок, присвячених 300-річчю возз'єднання України з Росією, що відзначалося радянським народом у 1954 році, почесні місця посіли Юрій і Семен Корпанюки.

 

Похилий вік не став перешкодою яворівським митцям і для участі в художніх виставках, при­свячених Декаді української літератури і мисте­цтва в Москві 1960 року.

За великі творчі заслуги і в зв'язку з Декадою Уряд України присвоїв високе звання заслуже­ного майстра народної творчості Української РСР прославленому різьбяреві Юрію Івановичу Корпанюку. В 1964 році почесне звання при­своєно також і Семену Івановичу Корпанюку. Значною подією в житті братів-різьбярів було прийняття їх у члени Спілки художників України.

 

Цінність творчості талановитих майстрів по­лягає в тому, що під їхніми руками народилось безліч нових композицій, які, не втративши своєї традиційної основи, заговорили самобутньою мо­вою, співзвучною сучасності. Особливо слід від­значити простоту, чіткість і ясність побудови орнаментальних мотивів, у яких виявилось чуття і розуміння ритму, симетрії та рівноваги.

 

Високу професіональну зрілість Корпанюків видно і в умінні органічно поєднати декоративні прикраси з формою предметів та їхнім вжитко­вим призначенням, бо краса орнаментальних мотивів в розумінні майстрів є складовою части­ною художнього втілення доцільності.

Однією з характерних рис творчості Корпаню­ків, як і багатьох інших майстрів гуцульського мистецтва різних видів і жанрів, є схильність до щедрого використання орнаменту. Особливості деревини (її відносна твердість) та характер ін­струментів закономірно впливали і на вироблен­ня відповідних технічних прийомів художнього різьблення. Це в значній мірі позначилось і на художньо-стильових ознаках.

 

Серед художніх творів із дерева ми зустрічає­мо вироби, конструкція яких дуже близька до геометричних форм. Наприклад, тарілка — це круг, шкатулка — прямокутник або квадрат, цу­кернички, кушки, рахви, бочівки, вазочки поєднують сферичні об'єми, кулеподібні й цилін­дричні форми. Розміщення декору на площинах згаданих предметів за допомогою циркуля та інших інструментів вимагає певного геомет­ричного членування поверхні. Це, в свою чергу, впливає на весь характер побудови мотивів ор­наментальних прикрас, які виникають із таких елементів, як коло, квадрат, трикутник, ромб.

 

Корпанюки внесли багато нового як у художні прийоми побудови орнаменту, так і в техніку їхнього виконання. Це стало цінним надбанням не тільки яворівської школи, а й усіх різьбярів Гуцульщини.

Твори Юрія і Семена Корпанюків експоную­ться в багатьох музеях Радянського Союзу. Зо­крема, в експозиції Львівського музею етногра­фії і художнього промислу АН УРСР, в Ленінградському музеї етнографії народів СРСР, в Державному музеї українського народного деко­ративного мистецтва УРСР, в Коломийському музеї народного мистецтва Гуцульщини, в Іва­но-Франківському обласному краєзнавчому му­зеї, в музеї Косівського училища прикладного мистецтва та інших. Роботи Корпанюків збері­гаються також у багатьох приватних колекціях Львова, Києва, Ленінграда, Москви, Івано-Фран­ківська, Коломиї, Косова.

 

Яворівська школа різьбярства — одна з найдав­ніших на Гуцульщині. Самобутня творчість слав­нозвісних майстрів прокладала шляхи розвитку гуцульської різьби по дереву, утвердила її харак­терні художні стильові ознаки, що пізніше були унаслідувані й розвинуті різьбярами сіл Річки, Брустур, Вижниці та Косова. Творчість яворівських майстрів мала великий вплив на станов­лення різьбярства на Прикарпатті і Буковині.

Мистецтво - Декоративно-прикладне мистецтво Косівщини