П'ятниця, 20 жовтня, 2017

Павлина Йосипівна Цвілик

Спочатку була глина...

 

Одним з найкращих майстрів косівської кераміки була Павлина Йосипівна Цвілик (1891 —1964). Вона належить до старшого покоління гуцульських народних майстрів. ЇЇ роботи мали велике значення для розвитку українського радянського народного декоративного мистецтва повоєнного часу. Вони залишилися у скарбниці української радянської культури як непересічні творіння, що втілили в собі кращі традиції народного мистецтва минулого, неповторну красу прикарпатського краю.

П. Й. Цвілик. фото початку 60-х р.р.На Івано-Франківщині, серед чарівних Карпатських гір, укритих вічнозеленими стрункими смереками, розкинулося старовинне гуцульське містечко Косів, де в багатодітній родині потомственого гончаря Йосипа Олексійовича Совіздраиюка народилася майбутня майстриня. Сім'я жила бідно, не було ні землі, ні худоби. Кожен мав тільки невтомні, трудові руки, на які була єдина надія в житті. Семеро дітей з ранку до пізньої ночі носили глину й воду, допомагаючи батькам. А в неділю разом з ними складали на візок готові вироби і везли на ярмарок. Про школу тоді годі було й думати. Так у нестатках і тяжкій праці минало безрадісне дитинство Павлини.

Пізнавати таємниці гончарного мистецтва вона почала в майстерні свого діда, котрий був для неї першим мудрим і щирим навчителем. «Пам'ятаю,— згадувала П.Й. Цвілик,— восьмирічною дівчинкою я цілими днями просиджувала біля гончарного круга, на якому дід Михайло Волощук виготовляв горщики, миски, тарілки, глечики. Після того довго була під враженням від баченого, довгоМайстриня. виношувала думку самій спробувати щось зробити». Дід помічав захоплення онуки гончарною справою, тішився, що дитина любить цю роботу. «Вчись, вчись прадідівського ремесла,- говорив він Павлині.— Це добре, що любиш його». Все частіше дівчинка ставала за гончарний круг, щораз кращі виходили з-під її рук дрібні горнятка, мисочки. вазочки. Згодом навчилася формувати посуд складнішої форми: «двійнячки», різноманітні тарелі і колачі. Спершу розмальовувала їх простими рослинними та геометричними мотивами, які з часом ставали дедалі вибагливішими, приваблювали своєрідними композиційними розв'язатіями та майстерністю виконання. Від природи наділена художнім смаком і творчою фантазією. Павлина самотужки, без будь-якої освіти, пробивалася до знань, у напружених пошуках оволодівала гончарним ремеслом та розписом. Завершенню естетичного формування Цвілик особливо сприяла велична і мальовнича природа рідного краю, ного пісенність, орнаментальна краса ужиткових предметів, створених талановитими майстрами минулого.

Рік за роком ширилася Гуцульщиною слава про молоду гончарку. На ярмарках і торгах у містах та селах її вироби, наче писанки, милували око різноманітністю форм, багатством візерунків, колоритом. Павлині було лише дев'ятнадцять, коли вона стала відомою на еєсь кран майстринею. 1910 року кілька її керамічних робіт експонувалися на виставці у Відні і були високо оцінені спеціалістами.

Робота майстриніТа нелегко було жити і творити Цвілик, як і всім народним майстрам, за років ав-стро-угорської монархії, а пізніше — за буржуазної Польщі. Про це згадував в одному із своїх листів відомий пістинський гончар Метро Кошак (1864—1939). Він писав зокрема: «Життя моє убоге, ледь-ледь живу. Поля в мене немає, тому хліб і все інше я повинен купувати за великі гроші, а заробітків нема... Доки гончар зробить горн начиння, то через нужду і голод стане як смерть. А до того ж ііого обдирають з усіх боків... Деякі гончарі мають городець і працюють на ньому, гончарною справою займаються тільки взимку. Добре тому, хто знає ремесло муляра, тоіі може трохи заробити на прожиток. І кожен по можливості викручується, щоб не померти з голоду» Так само н Павлині доводилося тяжкою працею боротися із злиднями.

 

Найбільше їй подобались гуцульські миски та пічні кахлі, розмальовані різними орнаментами з квітів, галузок, коників, рибок, оленів, півників, козликів і людських постатей. На старих розписаних і гравірованих пічних кахлях та мис­ках її захоплювали сюжетні сцени із зображен­ням процесів праці, побутові і жанрові компози­ції.

За часів панування Австро-Угорщини і поль­ської шляхти Павлина не змогла здобути навіть початкової освіти. Вона, як і багато таких же майстрів — вихідців із народу, самотужки пробивала собі дорогу, силою таланту пере­творила ремесло на справжнє натхненне мис­тецтво.

У 1925 році Павлина вийшла заміж за коломийчанина Григорія Цвілика, який, засвоївши традиції орнаментального розпису сім'ї Совіздра- нюків і чудових розписів кераміка Петра Кошака, став одним із провідних косівських майстрів.

 

Наприкінці 20-х років до м.Косів приїздили ту­ристи із Франції, Швейцарії та інших країн, які звертали увагу на привабливі керамічні вироби, купували їх і вивозили за кордон.

Приблизно в цей же час Павлина створила майолікові сервізи для голландських художників, що відпочивали на косівському курорті. Сервізи ці складалися з тарелей, мисок, фруктівниць, на­віть керамічних розписаних традиційним гуцуль­ським орнаментом кошиків для винограду. Робота майстриніТоді ж майстриня почала працювати над розписом кахлів, де застосовувала декоративні мотиви з сюжетними сценками, зображувала птахів, тва­рин і особливу увагу приділяла композиціям з квітково-рослинними орнаментами.

 

У 1929—1934-х роках вироби подружжя Цвіликів були відзначені нагородами на багатьох виставках у Львові, Ворохті, Кутах тощо. У цей період Павлина Цвілик почала виготовляти дитя­чі іграшки, настільні жанрові композиції і скульп­турки, переважно зображення гуцулів і гуцулок. Скульптурки завжди покривались улюбленими майстринею керамічними фарбами — зеленою, жовтою, коричневою. Самобутня творчість П. Цвілик привернула увагу широких кіл громадськості, а її оригінальні вироби з чітко вираженими традиційними націо­нальними формами, розписані барвистими рос­линно-квітковими орнаментами, були окрасою багатьох виставок.

В умовах чужоземного панування на терито­рії Західної України частина майстрів потрапила під вплив чужих народному мистецтву буржуаз­них смаків. Але Павлина Цвілик у своїй твор­чості була завжди послідовною, глибоко демокра­тичною, зберігала реалістичнікераміка народні основи як у традиційних формах, так і в характері їхнього розпису. Передусім її вироби мають ужитково-декора­тивний характер, тобто поєднують утилітарні й художні якості; інколи художній бік домінує, тоді весь твір має лише декоративне призна­чення.

 

Як правило, майстриня наносить декор на побілковану (ангобовану), рідше — на темно-виш­неву поверхню виробу. Орнаментальні мотиви анімалістичного характеру, жанрові сценки вико­нуються площинно зеленими, коричневими та жовтими фарбами. Ці кольори — традиційні для всієї гуцульської кераміки. Рідше П. Цвілик вживає геометричні орна­менти. Всі керамічні вироби майстриня виконує вручну на гончарному крузі.

Винятком можуть бути скульптурки та дитячі іграшки. Орнаментальні мотиви вражають сві­жістю, вільним розміщенням елементів на сфе­ричних формах.

Для декоративних розписів П. Цвілик властиве тонке відчуття ритму, рівноваги, симетрії, і все це разом органічно об'єднується загальною фор­мою речей, надає їм якоїсь особливої мелодій­ності.

У художніх виробах майстрині відчувається особлива задушевність, святкова урочистість. Серед різноманітного асортименту керамічних виробів П. Цвілик зустрічаємо традиційні українські форми: колачі, підвазонники, миски, декоративні тарелі, кавуші, баклаги, вази, мас­лянки, сметанниці, вазочки з кришками, цукер­нички, сільнички, фруктівниці, підноси, попільни­ці у формі постолів, келішки, чашки, декоративні плитки різних форм, пічні кахлі, плесканці, збан­ки, горщики тощо. Вона створювала також скульптурні і рельєфні зображення (погруддя Т. Г. Шевченка в 30-х роках). Для виготовлення скульптурних зображень П. Цвілик використову­вала гіпсові форми.

Нова грань таланту Цвілик розкрилася у скульптурно-декоративній пластиці 1955 року Це умовно трактовані зображення тварин і птахів — оленів, баранців, півників, павичів. З-поміж них виділяється оригінальний керамічний баранець. Композиція ііого складається з передньої частини. в якій декоративно згруповано груди. шию. голову, закручені роги, великого тулуба, що нагадує бочечку з ніжками-підставками, та вазона, що стоїть на підставці, уміло закомпонованій на спині баранця. Чудовим доповненням твору є орнаментальне оздоблення: великі рнтовані квіти, листочки-кучері, розмальовані жовтою, коричневою та зеленою фарбами.

З 1948 по 1958 рік керамічні вироби Цвілик експонувалися на багатьох обласних та республіканських виставках, фестивалях, конкурсах, незмінно привертаючи увагу шанувальників народного мистецтва.

керамікаУ 1958 році П. Цвілик прийнята в члени Спіл­ки художників Української РСР. Вона учасник республіканських, всесоюзних, закор­донних та всесвітніх виставок.

У 1960 році в зв'язку з Декадою української лі­тератури і мистецтва в Москві і за великі творчі заслуги в галузі збереження і розвитку художніх традицій української кераміки Павлину Йосипів­ну Цвілик було нагороджено орденом «Знак Пошани».

Роботи її були представлені на всесвітній ви­ставці в Брюсселі 1958 року. У цьому ж році на виставку народного мистецтва в Софії П. Цвілик послала 40 своїх творів. У 1959 році її виро­би експонувалися на радянській промисловій ви­ставці в Нью-Йорку.

На запрошення міжнародної Академії кераміки Радянський Союз брав участь у міжнародній ви­ставці в м. Остенде (Бельгія) в 1959 році. Від Радянського Союзу було виставлено 80 робіт дев'яти авторів, дві з них належали Павлині Цвілик. Керамічні вироби П. Цвілик зберігаються в найбільших музеях Радянського Союзу, а також за кордоном.

 

Крім творчої діяльності, Цвілик брала участь у громадській роботі, знаходила час для зустрічей з трудящими Косова, Коломиї.Її майстерню часто відвідували художники і письменники, з якими вона радо ділилася своїм творчим досвідом, думками про мистецтво. Найтісніший творчий контакт Павлнна Йосипівна підтримувала з учнями Косівського технікуму народних художніх промислів. Вона завжди була готова прийти на допомогу, дати пораду, закликала юнаків і дівчат постійно вивчати кращі традиції минулого.

Здавалося, що досягнувши вершин майстерності, невтомна трудівниця могла б і відпочити.Робота майстрині Та навіть на старість не залишив її творчий неспокій. З'явилися нові задуми, нові плани. У сімдесятирічному піці Павлнна Йосипівна продовжувалазайматися виготовленням оригінальних керамічних виробів. Кожен витвір її, як і раніше, відзначався новизною форми, вишуканістю орнаментальних композицій, чарівною грою традиційних кольорів. Вази, колачі, свічники, фруктівниці, іїитні набори, дзбаночки та інші тогочасні роботи — це досконалі зразки художньої кераміки, в які вкладено велику творчу енергію і смак.

Цікавий питний набір (1962), що складається з графина та невеличких горняток. Опуклий корпус основної посудини красиво переходить у пластично вишукану вузьку шийку, яка ніби ще раз з'єднується з корпусом за допомогою декоративного вушка. Форми горняток, перегукуючись з формою графина, створюють гармонію пластичних мас, надаючи художньої довершеності усьому набору.

Багата і різноманітна творчість П. Цвілик є справжньою мистецькою школою, досвід якої те­пер вивчається науково-дослідними установами, творчо наслідується молодими майстрами кера­мічних цехів художньо-промислових фабрик м.Ко­сів, смт.Кутів та інших міст.

 

Нині в Косові працює ціла група молодих народних майстрів, художників-професіоналів, які з глини виготовляють скульптурки-іграшки та скульптурні композиції на різноманітну тематику.

 

 

Мистецтво - Майстри Косівщини